Skip to content

Главная arrow Смотрите ВСЕ события arrow Алексей Ахаимов ~ Гостиная ~ Олексій Ахаїмов ~ Вітальня
Алексей Ахаимов ~ Гостиная ~ Олексій Ахаїмов ~ Вітальня Версия для печати Отправить на e-mail
 
ВІТАЛЬНЯ

                                     Читайте интервью / русс. / ЦПГ №23 декабрь 2013                                                                  

Наш співрозмовник Олексій Ахаїмов — поет-музикант, продюсер, президент та автор ідеї Міжнародного православного фестивалю авторської пісні «Благодатне НЕБО» (2007–2014 рр.). Професійний архітектор, художник, дизайнер. Засновник та голова Клубу православної пісні і творчості міста Києва, студії «DелоБЛАГО», лідер гурту «ОскольDір».
Нагороджений орденом «1020-річчя Хрещення Київської Русі», Золотим знаком святої великомучениці Тетяни як наставник молоді.
Серед творчих чеснот Олексія Ахаїмова дедалі потужнішою стає рок-бардівська течія, над якою височіє «Благодатне НЕБО» — Міжнародний православний фестиваль. 


— Олексію, усім відомі вислови західноєвропейських знаменитостей про те, що архітектура — це музика в камені, дереві тощо. Вона цікава різними стилями, як і розмаїтий спектр музичних жанрів. Ви обрали професію архітектора за покликанням, але творча діяльність музиканта, продюсера, написання пісенних поезій переважають?
— Так, слова Йоганна Гете і Фрідріха Шеллінга про архітектуру як «застиглу музику» відомі у всьому світі. Проте і наш геніальний земляк із Полтавщини Микола Гоголь влучно сказав: «Архітектура — теж літопис світу. Вона говорить тоді, коли замовкають і пісні, і перекази-притчі».
Після успішного закінчення будівельного технікуму та служби в армії я вступив до Київського університету (в столиці його досі називають «КІСІ» — від абревіатури російською колишньої назви «Киевский инженерно-строительный институт»). А ще раніше в Кам’янці-Подільському навчався в художній школі.
Збулася мрія дитинства та юності. Як професійний архітектор проектував духовний центр Свято-Макарівської церкви Києва і житловий комплекс «Осокорки-Північні» та інше. Радий, що вдалося реалізувати свої задуми для світських і духовних потреб людей.
Архітектура — це моє покликання. Люди з творчим талантом повинні бути в цій спеціальності не просто художниками, а й винахідниками, будівельниками. Та я вважаю, що архітектор — це і філософ, і навіть поет. Просторова фантазія (причому як у сільському, так і в міському ландшафті), професійний смак, відчуття композиції тощо... Тому ця професія теж передбачає розвиток творчої уяви, народження ідей, а ще — чималого терпіння та посидючості в роботі над проектами.
Пригадую один цікавий випадок з університетських часів. Ішлося про ландшафтну архітектуру, і викладач наводив нам приклад буддистів, які цінують кожен шматочок землі, створюють затишні чисті парки. А в наших парках чомусь весь час брудно, валяються пляшки з-під пива, недопалки. Тоді я зауважив шановному професору, що в наших монастирях теж дуже красиво, все органічно. Потім цій темі була присвячена моя курсова робота.
— Ви давно пишете вірші, пісні?
— Перші вірші написані в час перебудови. Ми слухали компанією у дворі «русский рок», грали на гітарах. А потім в армійському блокноті з’явилися більш зрілі поезії. Саме тоді почалися мої духовні пошуки. У студентські роки на архітектурному факультеті Київського державного технічного університету будівництва і архітектури (КНУБА) я став писати ще й авторські пісні, прем’єра яких звучала в колі друзів. Коли навчався, групи «Кіно», «Наутілус Помпіліус» були моїми улюбленими. До речі, лідер «Наутілуса...» В’ячеслав Бутусов — теж архітектор.
Виш навчив мене багато чого: розумінню краси, гармонії, історії мистецтва тощо.
— Як художник — в яких техніках працюєте?
— З юності малюю аквареллю, гуашшю, маслом... Олівець — особливий друг. Одна з улюблених технік — графіка. Цикл моїх авторських графічних робіт свого часу був надрукований у газеті «Камо грядеши» Київської православної общини преподобного Агапіта Печерського. Він становив основну частину виставки моєї графіки.
Любив ставити мольберт на столичному Андріївському узвозі, захоплювався архітектурними пейзажами, особливо тими, де присутні церковні комплекси, старовинні собори, унікальні давні храми. Пригадую, колись закінчив малювати замок Річарда, й до мене підійшов директор ресторану сербської кухні, купив цю картину і запросив на обід.
— Які сюжети переважно відтворені у ваших картинах?
— Пейзажі, убраністичні мотиви. Улюблена пора року — осінь. Натхнення приходить, коли трапляються особливі події в житті, відчуваєш духовне й душевне одкровення.
— Наскільки архітектура і музика єдині або співзвучні у вашій творчості?
— Для мене важливо, що, окрім архітектурної діяльності, я ще висловлюю своє ставлення до світу через пісню. Мені цікаво, як пісня впливає на людину.
«Хваліть Господа на арфі та гуслях», — говорить нам цар Давид. Адже відтоді, як перших людей вигнали з раю, вони не перестають шукати небесну музику, яку втратили. Тому найкращі пісні пишуться в нелегкі життєві моменти, в час скорбот, проблем, випробувань...
— Що спонукає людину брати в руки гітару, писати пісні?
— Надихає відчуття благодаті, коли пишеш про найдорожче і кохане, наче робиш відкриття... Пісня всередині мене повинна «вирости». І потім вилитися на папір і в музику. Виконуючи пісні, ціную тексти, які не забуваються. Тому вважаю, що краще писати менше, але якісно, ніж штампувати пісні з незрілими текстами для кількості альбомів тощо. Співати духовні пісні — це велика відповідальність.
— Ви лідер і продюсер київського гурту «ОскольDір». Розкажіть детальніше про цей музичний проект. Коли його було започатковано?
— Починаючи від 2007 року, виступали під назвою «Золоті куполи Києва». Та дізнавшись детальніше про легендарну історію перших київських князів Аскольда (в літописах також Оскольд) і Діра, на честь п’ятиріччя колективу вирішили його перейменувати на «ОскольDір». Були написані пісні про цих князів, які стали першими мучениками за християнську віру на київських пагорбах.
Ми — лауреати міжнародних фестивалів «Благодатне НЕБО» та «Небо слов’ян» (Гран-прі). Часто виступаю дуетом, разом із моїм другом Сергієм Сергієнком, відомим київським автором-виконавцем, а також, бува, запрошуємо інших музикантів. Співаємо переважно власні пісні.
Узагалі, «ОскольDір» — багатозначне (таємниче) слово, легенда-історія. У назві нашої групи закладений глибокий зміст — у ньому Русь давня і сучасна — православна (ми виконуємо твори різної тематики, але візитною карткою є дві пісні про Аскольда і Діра). Якщо Ви звернули увагу — слово ОскольDір пишеться через велику букву D (літера D в ньому позначає корабель порятунку — Церкву. Дизайн придуманий мною не просто так. Буква D також позначає Двері — Двері спасіння).
Похід Оскольда і Діра на Візантію став тими Дверима спасіння для Русі, прозрінням і, як наслідок, першим Хрещенням Київської Русі.
Під час цього походу на Константинополь 860 року кораблі русичів були розтрощені морською бурею після молитви греків, які звернулися по допомогу до Господа та Пресвятої Богородиці, просили захисту від нападу стародавніх руських воїнів-язичників. Зазнавши такої нищівної поразки, після повернення до Києва князі та їхня військова дружина прийняли хрещення.
Пам’ятаєте, в історичному центрі Києва недалеко від фундаменту Десятинної церкви лежить величезний камінь, на якому написано: «...звідси пішла Руська земля».
— Отже, і православний фестиваль спирається на цей наріжний камінь?
— І не тільки фестиваль. Торік у «Мистецькому Арсеналі» Києва проходила грандіозна виставка «Велике і величне» духовної тематики, що складалася переважно з древніх ікон та частин старовинних іконостасів. На її презентації було зазначено, що виставка присвячується 1025-літтю Хрещення Київської Русі святим рівноапостольним князем Володимиром та 1150-річчю Хрещення наших земель святим князем Аскольдом.
1025-літтю Хрещення Русі торік був присвячений і перший тур конкурсу Міжнародного православного фестивалю авторської пісні «Благодатне НЕБО». Фестиваль заснований у столиці України, у 2007 році. Протягом шести років проведено чотири міжнародні конкурси авторської пісні та два масштабні мистецькі проекти.
Фестиваль проходить на честь святого преподобного Силуана Афонського, відомого автора псалмів і молитов. Однойменна ікона Пресвятої Богородиці «Благодатне НЕБО» за Божим промислом покровительствує нашому музичному святу духовної сучасної пісні.
У листопаді 2013-го в першому турі взяли участь лише українські виконавці. Винятком став виступ молодіжного гурту — тріо з білоруського міста Дрогічин. На другому турі чекаємо вітчизняних і зарубіжних співаків-солістів, композиторів, ансамблі. За положенням конкурсу можна виступати як дітям, так і дорослим у пісенних та інструментальних жанрах. Інформацію про другий тур та гала-концерт і загалом про наш фест можна прочитати на сайті blаgonebо. org.uа. Поки що дата проведення визначається (ми перенесли його у зв’язку з політичним протистоянням у країні).
Фестиваль породжує нові пісні, в яких ідеться про віру, переосмислення життєвих цінностей, пошук істини. Враження від Києва, знайомства з відомими талановитими людьми, виступи на сцені залишають приємні спогади та акумулюють авторську працездатність.
Назва фестивалю викликає також асоціацію з Києво-Печерським монастирем, який здавна називали «київським небом», «печерним небом» або «дольним». Світилами цього «неба» були преподобні отці Антоній і Феодосій Печерські, а планетами — монахи, які несли послух у печерах.
— Вас часто запрошують у журі на міжнародні фестивалі у Вітебську, Севастополі, Орлі, Санкт-Петербурзі та інші. Які залишилися спогади про них?
— Перший із фестів «Одигітрія» засновано у 2004 році. Він проходить у велелюдному вітебському літньому амфітеатрі. На цій сцені щороку відбувається «Слов’янський базар». Учасники «Одигітрії» живуть у літньому таборі на березі озера Бернське, спілкуються, дають концерти на літніх майданчиках. Тут існує культурна програма. Вона розрахована на десять днів (після конкурсу всі охочі йдуть хресним ходом з Вітебська до Смоленська).
«Небо слов’ян» має свою карту проведення. Фестиваль розпочинається в Севастополі, далі — в Херсонесі, Балаклаві, Качі та знову повертається на севастопольську відкриту сцену, де відбувається фінальне нагородження переможців і гала-концерт. Переможці та журі фесту щороку за традицією один день виступають на морській набережній Ялти. А ще музиканти співають на військових кораблях українського і російського флотів.
У Санкт-Петербурзі фестиваль проходить на території Олександро-Невської лаври. Все організовано так, що ці конкурси доступні для вільного відвідування молоді, зокрема студентів.
— Отже, минулий рік був дуже насиченим для Вас: поїздки, ювілеї, вечори...
— Справді, окрім першого туру «Благодатне НЕБО», ми провели 10-ліття Клубу православної пісні і творчості міста Києва. Це свято відбулося 29 грудня. Кожен християнин покликаний бути духовним центром. І наш клуб є саме тим духовним центром з десятирічним досвідом духовно-просвітницької роботи, який виконує свою особливу місію. Це перший православний клуб в Україні. Його історія починається з київських Липок, де ще у 2003 році учасники вперше збиралися на квартирі при храмі Святої великомучениці Катерини. У наступні роки клуб розвивався, працював при різних храмах у кількох духовних центрах столиці, провів багато концертів, зустрічей, заходів та акцій, відкрив творчу дорогу для нині відомих в Україні та зарубіжжі музикантів.
Десятиріччя духовно-просвітницької діяльності принесло плоди. Клуб став прикладом для створення інших православних клубів у Києві та Україні, а також сприяв формуванню й розвитку духовних центрів у столиці та регіонах (Севастополі, Чернігові, Олександрії тощо).
Ми часто виступали з концертами на православних виставках у Києві, побували у Харкові, Вінниці, Білій Церкві, Ялті, Коктебелі та Трускавці, Кам’янець-Подільському, їздили до дітей у Карпати. А ще запам’яталися поїздки до Саратова на Волзі, де були неповторні концерти перед студентською аудиторією університету, виступи у військових частинах.
23 лютого мали зібратися у клубі, щоб знову потішити шанувальників нашої творчості новим святковим концертом. У програмі мала бути також презентація першої поетичної книги київської поетеси Ангеліни Соломко. Та країна занурилася у День жалоби, всі ми оплакували загиблих на Майдані.
— Який зв’язок вашого клубу з фестивалем?
— Я б сказав, що фест став результатом нашої клубної роботи і спільної творчості з друзями з Росії, Білорусі та Молдови. Продюсування фестивалю здійснюється моєю авторською студією «DелоБЛАГО». Діяльність клубу особливо пов’язана з фестом «Благодатне НЕБО», адже він має й надалі розвиватися в майбутньому. Як президент фестивалю, користуючись нагодою, запрошую всіх охочих до співпраці. Будемо разом втілювати в життя наші нові ідеї.
— Які сольні виступи особливо запам’яталися за останній період?
— Мій авторський творчий вечір у Будинку-музеї Максиміліана Волошина, в кримському Коктебелі, концерт в Ялті. Участь у святкуванні Дня святої великомучениці Тетяни в Росії, Санкт-Петербурзі — це масштабні заходи для студентства за підтримки Асоціації вишів країни «Покров» та губернатора міста, адже, як відомо, свята Тетяна є покровителькою всіх, хто навчається.
— А тепер знову до особистого. Як народжується пісня?
— Спочатку кілька рядків, потім, зазвичай, беру гітару і продовжую тему, пишу текст і музику одночасно. Давно не створюю тексти окремо. А ще буває, що пишу пісню після перегляду цікавого фільму.
— Ви вважаєте себе бардом?
— Радше рок-бардом, співаючим рок-поетом. Барди співають про дружбу, походи, природу, зустрічі біля вогнища, любов... Це добре, душевно, але того ж Висоцького, наприклад, не можна назвати просто бардом. Він один із тих, хто був предтечею російського року. Ми виростали на його творчості... Я б сказав, що в мене рок-бардівське бачення світу.
До цього можна додати слова про силу духовного впливу через пісню (зверніть увагу — не тільки душевного). Як сказав архітектор і філософ Костянтин Мельников, «...безцінне те, що створене духом людини, не руками і навіть не мозком».
У сучасному світі естрада, рок-музика, авторська пісня займають до 50% телевізійного часу, якщо не більше. Нині людині без музики жити складно, тому важливо співати чесно, вдосконалювати свої тексти, майстерність виконання, бути відповідальним у творчості.
Для мене дуже важливими є слова французького архітектора Ле Корбюзьє: «Мій пошук, як і мої почуття, спрямований на те, що становить головну цінність життя — на поезію. Поезія в серці людини, і саме тому людина здатна осягати багатства природи... Архітектура і музика — сестри, і та, й інша створюють пропорції в часі і просторі... Обом притаманні матеріальне і духовне начало: в музиці ми знаходимо архітектуру, в архітектурі — музику». Тому поєднання в моєму творчому житті архітектури та авторської пісні є органічним.

Володимир КОСКІН 
 
< Пред.   След. >
Top